В моєму улюбленому журналі, започаткували нову рубрику в якій редакція (жіноча її половина) випробовує на собі новинки косметики і парфумерії, а потім рекомендує її читаючій аудиторії. Подумалося, добре, що є ХБ, можна почитати відгуки про книги, або інші цікаві кожному речі і прочитати ту ж книгу, поділившись враженням. Одним словом, тепер моя черга =)).

     Давно хотілось почитати роман "Гудзик" Ірен Роздобудько та завжди то часу не було, то можливості, karmacoma мене "підштовхнув" до читання цього роману. І от, я обираючи серед різноманіття книг пані Роздобудько натрапила на роман "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю". Особисто для мене важливим при виборі книги є не так анотація, як перші фрази роману, якщо він починається легко і цікаво- він мій! У цьому романі фраза була така "Кінець березня був схожий на початок січня-..."  це була розповідь-опис про дівчину. Поспішаючи захопила "Гудзик" підійшла до каси.

      Вже повертаючись додому розпочала читання у маршрутці. Добре, що кілька днів було вихідних- я від книги відірватися не могла! Чесно кажучи аж після першого розділу розумієш суть роману, читаючи складалося враження, що авторка просто спілкувалася з людьми які проживали, або жили за кордоном. Дуже реальні переживання героїв, такі про які чула не один раз від знайомих які жили за кордоном. Тому цей роман для мене був дуже життєвим, так як фантастики я не люблю. Про життєві, психологічні, фізіологічні переживання чоловіка, жінки, це до болю правда на папері.

       Розповідь про німкеню, яка здавала у найм помешкання емігрантам з України, ділиться спостереженнями за одинадцятьма житлонаймачами, старша, досвідчена жінка, яка по-своєму нещаслива та не залишилася черствою до людської доброти. У кінці роману все стає зрозуміло, подальша доля кожного героя дописана автором до кінця. А ще дуже чудові фрази, які хочеться пам"ятати:

- все в світі – лише одна велика історія однієї людини, в якій злилося безліч інших людських історій. І її треба прожити на своїй землі».

- Всі ускладнення і умовності вигадали люди.

- Апокаліпсис уже настав. Непомітно – тому і моторошно… Він давно розпочався в головах.

- Художник або будь-який митець проживає тисячі життів через те, що хоче перемогти смерть. І взагалі творчість – це боротьба зі страхом смерті. 

- Творчість – це кара. Нею займаються самогубці. Самогубець пише у своєму житті одного листа – передсмертного, а художник кожну роботу пише, як прощання.

-  Надзавдання кожного справжнього митця – довести читача до незручності від упізнання себе у книзі, на полотні чи на екрані… Ось це і є диво! Влучення у больову точку. 

- Життя коротке і визначатися в ньому треба швидко. З реакцією бійця, в якого летить куля. 

- Учень сам мусить знайти свого вчителя, а не навпаки. Мусить іти по сліду, мов пес, хоч в яких би хащах були ці сліди – і не впустити миті пізнання.

- Зацікавлений сторонній спостерігач за мить уловлює ті нюанси, які якраз хочеться приховати. І чим більше хочеться приховати, тим яскравіше вони кидаються в очі сторонньому. Такий от парадокс.

-  Є люди, які проживають не своє життя. це розумієш одразу, варто лише поглянути на їхні обличчя.  

- Старість і самотність роблять з людини високо-чуттєвий прилад. 

- Любов не має пояснень! Але має наслідки і… продовження.

- Часом у житті трапляється таке, чого не може передбачити найвигадливіший письменник.

-  Це у нас можна прийти «на чай» – і обжертись, обпитись і лишитися до ранку.

- Їсти і пити разом, спати під одним дахом і проводити вихідні в зоопарку – не завжди є еквівалентом почуття любові.

- Немає більшої мудрості і сили, як на несправедливість і образу відповідати коротко або взагалі не відповідати.

- Часом, якщо, звісно, тина це заслуговуєш, доля знайде тебе і під кришкою зламаного роялю...
 

      Сто років  я подібного не читала, мене просто переповнювали емоції, слова авторки про те, що вона намагаєть писати для кожного читача підтверджую. Цей роман в 100 разів вражаючий ніж "Гудзик." Читайте і насолоджуйтеся- не пошкодуєте!

                                              Краще за все людина може бажати.

(хтось сказав =) )

      Блукаючи сторінками Вконтакті, натрапила на спільноту "Want it! Я хочу ...", і саме перегортаючи картинки і підходящі фрази подумалося, а чого саме зараз хочу я? Адже це головне- знати чого хочеш і чого не хочеш, нехай це будуть навіть не настільки глобальні бажання =). Отже, я зараз хочу:

- Побачити щось прекрасне у будь-якому куточку світу,

- Погодувати пташку з руки;

- Потанцювати під музичку,що звучить зараз в плеєрі.Вона дико піднімає настрій і надихає))

-  Побачити коханого, бо вже скучила, чотири години не поруч-це багато))

-  Смачнющого глінтвейнуЧитать дальше...

- Вміти зупиняти час...

          Як говорять ЗМІ, відтепер, можливо, ми востаннє перевели годинники на літній час... Не знаю чи правда, проте, те, що відчула цю зміну в перший робочий день- це факт. Продзвенів будильник о 6.00, за вікном ледь-ледь світає, лише через 30 хв. вдалося якось піднятися з ліжка, через "треба". А минулого тижня вільно- підйом о 6.00- прогулянка і збори на роботу. Тай минулого року, як і поза минулих років такого переходу не відчувалося, навіть перехід на зимовий час не проходив так болісно =). Не знаю, як це відбилося на здоров"ї, проте на самопочутті- точно. Цілий день сонливіть і бажання прилягти не покидали, кілька горнят кави не врятували... хоча... можливо це через похмуру погоду (хоч дощ дуже полюбляю), або я старію...

       На сході обіцяли сніг з дощем бррр... добре, що захід це минуло. Несправедливо ходити в пуховику весною, коли снігу вже немає.

     Ще малою мама мене часто сварила, "не замітай ввечері- неможна! " або "Не мий вікно ввечері-неможна!", на моє питання чому, завжди відповідь була одна- "раз люди говорять, що не можна, то значить не можна". Бувало, ще в школі, сидимо з дівчатами на перерві якісь питання обговорюємо, так не доведи Господи сісти на куток парти -заміж не вийдеш! І отак з самого дитинства до дорослого, свідомого життя, нас переслідують якісь не врегульовані правила поведінки- забобони,  але чи такі вони страшні, як їх "малюють"?

Дещо з Інету, що мені видалося цікавим:

Чому не можна нічого робити в п’ятницю, 13-е?

Віра в жахливий день, п’ятницю 13-е імовірно з’явилася з вільного трактування Старого завіту. Нібито саме в цей день Каїн убив свого брата Авеля. З часом ця легенда обросла величезною кількістю домислів, що перетворили цифру 13 в жахливий знак бід і нещасть. Наприклад, в таємній вечері нарахували 13 учасників, а зрада Іуди вперше згадується в 13-му розділі Євангелія.

З часом боязнь 13 тільки посилилася. Так, наприклад, Франклін Рузвельт ніколи не подорожував 13-го числа, в деяких лікарнях немає тринадцятої палати, а в деяких готелях 13-го поверху. А в родині, де є тринадцять дітей, один з них обов’язково виросте злочинцем.

Чому не можна передавати що-небудь через поріг?

Скажіть, ну хіба вам не знайомі люди, які ніколи не вітаються, і тим більше не передають нічого через поріг? Як думаєте, звідки це дивне марновірство взялося?

Читать дальше... розсипати сіль, і розбити дзеркало було вже саме по собі нещастям. І хоча ні те, ні інше вже давно не є предметами розкошу, у пам’яті поколінь закріпилося саме таке повір’я.

Чому не можна залишати порожні пляшки на столі?

А порожні пляшки залишати на столі не прийнято лише тому, що колись так обманювали в закордонних портових забігайлівках наші моряки. Розрахунок випитого спиртного з відвідувачами вівся за кількостю пляшок, що стоять на столі. Наші зметикували, і порожні пляшки стали ховати. Усього лише. І ніякої поганої прикмети в порожніх пляшках на столі немає.

Джерело: http://bohdan.org.ua/.../najposhyrenishi-zabobon.

Вода, що неправильно лежить, може потонути.

                                                         Алишер Файз

  Всесвітній день води є можливістю нагадати людству про надзвичайну важливість водних ресурсів для навколишнього природного середовища і розвитку суспільства та покликаний підвищити розуміння важливості збереження екологічно чистого стану водних ресурсів для створення безпечних умов життєдіяльності населення, заохочуючи при цьому споживачів, науковців, фахівців і громадськість як на національному, так і на міжнародному рівнях займати активну позицію щодо цієї проблематики, розробляючи та реалізуючи ряд заходів для запобігання забрудненню водних ресурсів, їх захисту, збереження, поліпшення їх водного режиму та якості води водних екосистем.

      Всесвітній день води проводиться щорічно 22 березня для привернення уваги до важливості прісної води та раціонального використання ресурсів прісної води.

   Читать дальше...

- Втрата організмом людини більше 10% води може призвести до смерті.

- Почуття спраги з'являється, коли організм зневоднений всього на 1%.

        Все-таки, якщо тільки виявиться можливість вирватися на зустріч з подругами, не варто цим нехтувати, навіть, якщо дуууже не хочеться бо... треба дочитати книгу-виконати хатню роботу-виспатися- погратися з котом-вигуляти собаку- просто хочеться побути дома... Подруги не дозволяють нам сумувати і залишатися наодинці, а іноді, це так необхідно тоді, коли тобі до болю сумно, і думаєш, що наодинці залишившись для тебе буде краще, та помиляєшся, бо виявляється твоя подруга може переживати ті самі почуття, а відповідно- зрозуміє тебе як ніхто...

       Минулого тижня, зустрічалася з 2 подругами, з якими знаюся з 14 років, це було як ковток повітря, бо щоденна рутина просто вбивала, а за чашкою запашного глінтвейну ми згадали знайомство, гарні моменти життя, поділилися проблемами та радостями, хоча кожна з нас зараз живе різними проблемами, і в нас абсолютно різні плани щодо життя- ми знаходили як і раніше все цікавіші теми для розмови. Проживаючи в різних містах, і не так часто, як би хотілося, спілкуємося, я знову, як і колись помітила, що у нас далі багато спільного, навіть косметика одна і та ж =) і ми майже зовні  не змінилися, навіть не постаріли =)). Скуштували суші у новому суші-барі міста- смакота! 

       Ех, якби ці моменти частіше відбувалися...

    07.12.2011 р.-"Верховна Рада України прийняла за основу законопроект про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо збільшення рівня мінімального шлюбного віку.
   Законопроект пропонує внести зміни до Сімейного кодексу, що передбачають встановлення шлюбного віку для жінок у вісімнадцять років.
    Передбачається також, що за рішенням суду може бути надане право на шлюб також і особі, яка досягла шістнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

   Відповідний законопроект зареєстровано за N8588."
                                                                                                                                                                           Джерело: elvisti.com

      Газета "Урядовий кур"єр" поділилася думкою науковців, які висловилися з приводу підвищення шлюбного віку- уровок: "Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Людмила Слюсар вважає, що це не дуже відчутно вплине на життя нашого суспільства, адже ранніх шлюбів в Україні не дуже багато. Більшість сучасних жінок налаштовані на те, щоб спочатку здобути освіту, знайти себе на ринку праці, й тільки потім брати шлюб та народжувати дітей. Так, за спостереженнями науковцівЧитать дальше...

       Хочу відпочити. По-справжньому, так щоб відчувалося! Вже 16 днів у відпустці і якось не цікаво дні проходять... Чогось хочеться навіть не знаю сама чого... Чи то з"їздити кудись потрібно, розвіятися! А плани були відіспатися, вивчити нарешті єгипетські знаки і дочитати книгу, завершити вишивати картину... Прийшлося, то настрою немає, бо прокидаюся о 10-11 год. дня, що дуже на мене не схоже, кілька годин і вже вечір, за вікном вічна багнюка, можливо дійсно сама погода втомлює... Зате за 16 днів грудня переглянула нарешті "Сніданок у Тіфані", тепер черга до книги. І свято наближається, а настрій далеко не новорічний. Невдала спроба перефарбувати волосся настрою не додала, дякувати Богу це був всього бальзам =).   

    Все, з  наступного тижня вирушаю в пошуках новорічних іграшок і ангелочків. А ще хочеться змінити зачіску і все ж перефарбуватися в рудий... Шкода, що волосся швидко не росте, довжину якої досягла за 3 роки можна спаскудити за 5 хв....    Знайомі намагаються знайти компанію та місце для святкування, кудись поїхати- змінити обстановку, а я хочу змінити себе =)...  

  З.І.Хочу приблизно такої стрижки...

З.З.І. І  такого коліру волосся...

      Не всім відомо, що з моменту набуття чинності  Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"  (1 липня 2010 року) рішення суду про розірвання шлюбу які набули чинності після липня 2010 р. є остаточним документом, що підтверджує розірвання шлюбу. Отже в ДРАЦС з рішенням суду та паспортом  за необхідністю потрібно звернутися лише для проставлення відмітки в паспорті. 

     При подачі позовної заяви про розірвання в суді, тому подружжю, що змінив прізвище при реєстрації шлюбу необхідно конкретно вказати, яке прізвище після винесення рішення судом бажає залишити. Мене просто дивує, що судді категорично відмовляються вказувати прізвище після розірвання шлюбу у вирішальній частині рішення, навіть ухвалою (здебільшого дане питання стосується жінок які стикаються з такою проблемою) після розірвання шлюбу. Вподальшому жінці, яка керуючись амбіціями, чи якимісь ще на це причинами категорично наполягає, змінити своє прізвище на дошлюбне, звертаючись до ДРАЦСУ, щоб отримати свідоцтво про зміну імені на підставі якого і змінюють паспорт- це укладнює життя через складнощі у зборі документів, які необхідні для роботи, або у інші організації (Пенсійний фонд), щоб довести що напр. дитина, у свідоцтві про народження якої вказано шлюбне прізвище жінки, є рідною для жінки з іншим прізвищем в паспорті... 

    Фактично це є такою колізією в законодавстві, оскільки раніше при оформленні розірвання шлюбу в органах ДРАЦСу жінка у заяві вказувала яке бажає залишити прізвище після розірвання шлюбу, а тепер користується документом, що видає суд, отже відповідно суд і має вказувати (за аналогією) яке прізвище залишає собі той з подружжя, що змінював його при реєстрації шлюбу. Часто, запитуючи "чому не наголошували у суді, яке прізвище бажаєте залишити?", чую відповідь "Я не знала, що так треба"...

     Реалізовуйте своє право і не бійтеся відстоювати його! 

http://youtu.be/Rq72Wdq6Ypc?hd=1

Дуже вразило відео. Воно надзвичайне. 

      Вже півтора місяця завершилося, як я разом з діловодом залишилися одні на весь  відділ. Сказати "важко" нічого не сказати... Але, є свої плюси, зате я навчилася виконувати на практиці справи раніше які мене не хвилювали і виконувати їх виявилося навіть цікаво! =-), зміна імені, усиновлення, виявилися не такими складними, але звичайно не без підказок старших=-). Чомусь постійно якесь хвилювання-переживання, навіть після роботи, навіть у єдиний вихідний день- думками на роботі. Є питання, нажаль, на які точної відповіді не може дати ніхто. Хіба так повинно бути?

      Але я настільки втомилася, що моє рішення залишається твердим і не похитним- звільнення! Бо ж навіть літа не встигла відчути по-справжньому, а вже жовтіє та опадає листя каштанів. Навіть після усвідомлення того, що і на іншій роботі також важко, важко, але я ВІРЮ, що там не такі пекельні умови праці! Це ж яка  "генеральна репетиція" перед моїм незвіданним майбутнім=). Або подалі від нашого законодавства- за кордон. Та хіба це вихід? Хочеться займатися чимось, для душі... 

        Хех... Прийде той час, настане та мить...

     Гортаючи нещодавно сторінки "свіженької" ранішньої газетки за чаєм,  натрапила на назву  статті: "Зумівши перемогти себе, зможеш перемогти усі труднощі". От вже кілька днів повторюю собі цю фразу щоденно. Наспраді, так, перемогти себе це було б досягненням. Зрештою багато хто до цього прагне. Здається, зробити це не так вже і складно просто розкласти думки по-полицям, поводитися так, а не як завше в тій чи іншій ситуації. Проте, перемогти себе насправді настільки важко, що не всім це вдається... Повторюючи одну і ту саму фразу "Я люблю свою роботу", роботу я більше не стала любити, все складніше і безрадісно відчиняти двері кабінету 6 днів, а іноді і 7 днів на тиждень, особливо, якщо "нагородою" для тебе стає 39 градусів температури від перевтоми.

       От в цьому і проблема, себе перемогти складно, мати велику силу волі бути не схожим на інших, нехай в якихось життєвих ситуаціях зовсім не значних. Це елементарна відмова від чого небудь. На це не тільки бажання потрібно, а дуже-дуже вагомі причини на зміни. Я ніколи не сиділа на дієті, не качала пресу серйозно (так, по кілька днів не нахується), крім уроків фізкультури, коли здавали норматив. Думаю, якщо намагатися виправити цю ситуацію, це вже буде перемога над собою, або хоча б маленький крок, до досягнення більш стрункіших форм.  

    А ще моєю величезною перемогою було б здійснення давньої мрії змінити роботу і   переїхати з свого міста. На ці зміни потрібно багато-багато праці над собою і бажання =)

     Їй-Богу, правда, як тільки плани побудуєш, вони не здійсняться... В такому розпачі як я зараз я ще ніколи не була. Хочется скиглити і скиглити... Зрештою, всі ми люди і як говорилося в мультику "ничто человеческое нам не чуждо"...  

     Ех, навіть випита пляшка мартіні не поменшила горя, та я і не сподівалася, посто намагалася забути. Забути хоч на деякий час  які мене чекають випробування.  Одним словом справи такі: начальниця збирається звільнятися, не через власні амбіції, а через дебільні закони нашої держави, бо тільки через них єдиних так склалося.  Вона могла б хоча на трішки затриматися поки не втряслися проблеми з прийняттям на роботу іншого спеціаліста. А так ні спеціаліста, ні начальника, ще одна діловод збирається звільнятися, і так виходить, що на відділ залишаюся я і ще одна діловод з колишніх п"яти чоловік. Які справи кепські словами не передати! Багато справ не дотягнені. Я просто у відчаї, і навіть не знаю де взяти сил, щоб не завалити роботу. Оскільки роботи маса, і відповідно обов"язки були поділені. Пропрацювавши 3 роки, не все ж встигла навчитися на практиці, тай якби потреби не було... проте тепер життя примусить. Не доведи Господи перевірки... Це буде просто вироком для себе. Одним словом вихід один-це просто ночувати на роботі. Шестиденним робочим тижнем тут не обійдеться... 

     Коли ж в моєму житті хоч якийсь позитив буде. І не жити роботою не виходить, бо я тільки про неї тепер і думаю.. Смайлик на робочому столі не тішить.

      До речі, вперше за тривалий час прочитала в Космо пророчий гороскоп для скорпіона на серпень. Бо таки правда, прийдеться проявити себе в роботі і обійтися цьогоріч без відпустки. А ще писало, до сліз правдиво: найкращий твій помічник, це ти сама! Тепер я не вірю в те, що що не стається стається на краще... І я знаю 100%, що ніхто старань не оцінить. Дуже-дуже втомилася...

     Тільки-но почали рекламувати стрічку "Червона шапочка", і я так собі подумала, ну і чому "Червона шапочка", а не якось там інакше? Прем"єра світова відбулася 11 березня цьогоріч, дійшовши до України, не терпілося швидше побачити, бо ж таки краще раз побачити, ніж 100 раз почути- факт! Фільм непоганий, але повторно його переглядати не хотілось би, спершу переглянула дома, а потім відвідала кінотеатр. Так, чимось "Сутінки" нагадував і можна було б придумати продовження та це вже справа створювачів фільму. Сподобалося те, що інтрига про те, хто ж вовкулака зберігалася, аж до завершення фільму. Рецензії до фільму різні, скільки людей, стільки вражень.

Найбільше сподобалися треки, це безумовно! Не нав"язливі, і такі... з нотами чогось стародавнього. Яскраві і... спокусливі! Танець вовків...

Ці два треки найбільше вразили!

Симпатяжка Пітер змагався з ГенріСейнфрид за руку Валері.Та вона вже давно все вирішила...

Валері (Аманда Сейнфрід)-Червоній шапочці, пощастило тільки змінити свій сірий плащ, на яскравий червоний, подарований бабусею. А в сукню протягом осені і зими, змінити так і не встигла. Зекономили на героїні...

З.І.А Вам фільм сподобався?

     Моя "улюблена" робота, тай професія  взагалі, полягає в спілкуванні з різними людьми. І коли, ну напр. я приймаю звіт у секретарів сільських рад і запитую, чому напр., списки складені тим числом, а не тим, як потрібно, мені розповідають різні причини, через які в мене відразу здивований вираз обличчя, бо це справді дивно, а потім стає , нажаль, смішно... Прости Господи, (тому я переконана, що 100% посаду службовця в сільських радах повинна займати особа з вищою освітою, не тільки юридичною). І випадки здивування, а потім сміху обмежуються не тільки  секретарями...

     Минулого тижня прийшли молоді люди писати заяву. Кожний з них заповнив свою половину. Я звіряла паспортні дані нареченого, і тут звернула йому увагу, що він не вірно заповнив дані,осільки паспорт його виданий у 99-му році, а не 07-му. (Ну знаєте, перше фото вклеюється у 16 років, коли виготовляється паспорт, а наступні фото вклеюються у 25 та 45 років). На що він мені відповів:

-Той ПАСПОРТ (мав на увазі першу сторінку) не дійсний! А дата видачі, та, яка написана тут (тикає пальцями на дату вклеювання другої фотографії),- він говорив з такими претензіями, немов, "що, ти не знаєш?"

      В мене вже потрохи сміх почав пробиватися, хлопцеві ж під 30 років, а говорить ніби 18-тилітній. Ну якщо він прожив трохи більше чверті століття і не розуміє, що  за документ-паспорт, я спокійно пояснила:

-У Вас два паспорти?(вирішивши "підколоти", але продовжувати не стала), Ви розумієте, що у 2007 році Вам вклеювали фотографію, і та дата, що на зворотній сторінці фото, це  дата вклеювання фото, а паспорт це ОДИН документ, який виданий, у Вашому випадку 1999 році, коли Вам виповнилося 16 років. І дата видачі паспорта, це дата, яка зазначена на зворотній сторінці Вашої першої фотографії, зверніть увагу, тут же пише! 

     Правда хлопець не дуже хотів миритися з моїми поясненнями. І такий обурений пішов.А я глибоко вдихнувши зробила висновок, що складно йому буде у житті, багато не розуміючому елементарного. Два паспорти-ХА!  Ну-ну...

Цей рецепт є фаворитом десертів для мене вже 2-й рік=).

  Для тіста: 200 г.муки, 100 г.масла, пучок солі,          1 яйце, 3 ст.л. цукру.

 Для начинки: 500 мл. молока, 125 г. круглозернистого рису, 125 г.цукру, кориці на кінчик ножа, шматок лимонної шкіри, 125 г. консервованих вишень без кісточок, 4 яйця, сіль, 375 г. знежиреного домашнього сиру, 1 ст.л. крохмалю, сік і терта цедра лимону.

       З перелічених інградієнтів замісити тісто, скатати в кульку і поставити на 30 хвилин в холодильник.

      Рис з 2 ст.ложками цукру і корицею всипати в кип"яче молоко. Додати лимонну шкірку і варити 20 хвилин. Дати рису "дійти".

    Тісто розкатати і виложити у форму, зробивши бортики. Наколоти виделкою. Вишні перекинути на сито. Білки відділити від жовтків і збити з 2 стол. ложками цукру і пучком солі. Жовтки розтерти з сиром, крохмалом з цукром, що залишився, соком і цедрою лимону (а навіть краще перемолоти на м"ясорубці). Підмішати рис. 

     На тісто виложити шарами 1/2 крему, 1/2 вишень, потім крем, що залишився  і вишні. Пиріг випікати 45 хвилин при 180 градусів, приблизно 1 год. 

       Подавати теплим, можна прикрасити листками м"яти та цукровою пудрою.

   Чи замислювалися ви колись над таким питанням? Я- так, але роздуми приводили до не однозначних домислів. Все -таки хочеться бути оптимістом і вірити, що ці випадковості варто помічати... Проте не знаєш, як життя обернеться і що чекає тебе завтра. Чи варто втікати від отих випадковостей, котрі переслідують, або котрих навмисне не помічаєш?...

      І якщо насправді ті випадковості таки не випадкові, тоді виходить "Все, що не робиться, робиться на краще". Чому бути, того не минути. Чи для того, щоб здійснилося бажання потрібно для  якимось чином цьому сприяти? Неодноразово чула фрази: "Потрібно не сидіти склавши руки, а шукати почуттів", натомість, в моєму житті почуття самі знайшли мене. Випадкова зустріч, випадковий погляд, випадковий дзвінок, а ще цікавість...(це певно моє слабке місце), постійно хочеться знати, "а що далі?"... Думаєш, що впораєшся з почуттями, а сміливості і впевненості не вистачає... 

    P.S.І так, до роздумів, недавно на сторінках улюбленого журналу прочитала інтерв"ю з Камерон Діаз. Актриса поділилася однією мудрою порадою, досить корисною, як на мене: "Перш ніж вступати у стосунки, розберися у собі", можливо комусь ця порада стане стимулом розставити все на місця у своїй голові і серці.

    Royal Ascot - п’ятидена яскрава подія у Великобританії, цьогоріч вона проходить у 300 раз. Сюди з’їжджається вся британська знать, дами одягаються в свої найкращі наряди, спеціально готуються заздалегідь до цього свята. Читать дальше...

   Особисто мені, такі міроприємства до душі, адже всі жінки намагаються виглядати краще одна одної, одягаючи наймодніші сукні. Спілкуються, відпочивають, обговорюють, знайомляться, це-вищий світ!

  Слухаю цю пісню і проблеми, непорозуміння залишаються за межами мого маленького світу... Тільки втома після робочого дня і палючого сонця не дає спокою, а так хочеться прогулянок, веселощів, танців і дощу! Справжнього! Літнього! Теплого! Хочеться справжнісінької прохолоди (морозиво не допомогає, тай, зрештою, скільки його можна подужати? =) ). Ех, стільки встигнути треба!

    Отже, насолоджуймося спекотними і такими незабутніми днями... Бо не завжди буде літо!

     Коли шукала ваканції з приводу влаштування на роботу, вимоги були: 3 роки трудового стажу, переважно вікова категорія коливалася від 20-23 років... Знайшла звичайно роботу не завдяки Інтернету, а у своїй мійсцевості де проживаю. Скоро буде 3 роки, як я працюю по спеціальності, хочеться чогось іншого, бо знала, що тут затримаюся не надовго, поки не довчуся. Так от, гортаю нетівські сторінки з пропозиціями роботи, виявляється вимоги трохи змінилися, тепер хочуть трудового стажу, мінімум 2-5 роки, а вікова категорія (нерозумію тільки чому вона така важлива), від 25 (до яких мені рости ще 2,5 років) чи 40-ка років... 

  Виросши у сільській місцевості особливо гостро відчуваєш себе постійно "під прицілом" поглядів і думок сусідів, знайомих та інших жителів. І певно ця тема мене б оминула, та близька мені людина надто дорожить думкою інших... 

   Хлопець живе у селі, де всі про всіх усе знають, і дня не проживуть, як когось не обіляють брудом. Хорошого там ні про кого, нічого не скажуть. І йому не байдуже, що скажуть не так батьки, як зовсім чужі люди, тобто щоб не вкололи словом якимось чи ще там щось. Він не може допустити, щоб хтось ткнув пальцем на нього і присоромив... Дивак, і скільки разів йому  проводила "психологічні тренінги", говорила менше слухати інших, то завжди в моїх словах знаходилося щось, за що можна зачепитися, щоб знову впасти в депресію... Мені якось байдуже, що подумає сусідка чи бабуся в церкві про моє татуювання воно мені подобається і край, що не подобається воно комусь, це вже не мої проблеми, хоч я і доволі м’яка за характером людина. А йому в голові не вкладається, як можуть на нього за щось показати пальцем, чи  на його дівчину.  Як так жити можна? В постійному страху... От нещодавно признався, що йому сняться погані сни, бо в них, хтось йому за когось пліткує... Жах... Він щира людина, з усіма привітається, поговорить, і розуміє свою помилку, що з усіма щирим не варто бути, та знову вступає на ті граблі... А хтось довірою користується. Виїхати звідти не планує.

       Доволі часто так стається, що люди самі бачать те, що хочуть бачити, тому їм у цьому ніхто не винен крім них самих, оскільки відсутність, назвемо це "креативності" мислення, або стереотипності поглядів на життя їм створює якусь ілюзію, бачать те, що хочуть бачити. Завжди прийнято думати, що якщо фрукт- то яблуко, а якщо квітка- то троянда. Складно бути самим собою у такому середовищі. Головне, як піде плітка про тебе, то про це усі знають, а як буде якась радість, всі поводяться так, ніби нічого і не сталося. 

     Висновок тут один, виховувати в собі стійкий характер і взяти за правило: "З вовками жити, по-вовчому вити"...

    Якось так складається, що людина проживає життя, а пізнати його так і не може. Один мій знайомий, який має якийсь-там розряд по шахматам, дуже любить  "високопарні" роздуми, мені і довелося з ним філософствувати, дітися не було куди... Так от, він стверджував, що життя дуже проста штука, все насправді просто, навіщо люди самі створюються якісь питання, на які немає відповідей. Дивно, та погодитися з ним не можу, хай йому легко вдається подолати конем ферзя, та стверджувати у своїх 30 років, що все просто аж ніяк не може, покрайній мірі, стверджувати він це може тільки коли сам те життя і проживе. Як-то кажуть: "Життя прожити- не поле перейти", і тут я замислилася, так виходить, що  у всьому є межі, по яких ми ходимо, і головне, переступпити їх чи ні, залежить тільки від нас самих. Межа дружби і ворогування, межа спілкування, межа стосунків... 

       Як говориться: "Від любові до ненависті-один крок"... Як його не переступити, як знати, як вчинити в тому чи іншому випадку? Як уникнути того кроку, котрий наближає до ненависті? Хоча в тому, що стається винити треба тільки себе... Де не зробити помилки? І як самому зуміти простити?

        Мені приходиться щодня бачити, як "рвуться" стосунки у інших, нещодавно, молоде подружжя, яке стало найблищими і найріднішими людьми, можуть стати запеклими ворогами, які просто змагаються, хто швишде поставить собі штам про розлучення у паспорті. Як можна радіти один одному щодня, 3 чи 10 років підряд, а потім просто завдати удару обманом або просто сказати одного ранку- "розлюбив-розлюбила". Спершу між двома виникає захоплення? Як знати, коли завершується те захоплення, якщо воно зрештою минає, і коли відкриються очі, щоб розгледіти людину? Ми завжди ризикуємо! Ризикуємо вибираючи своє майбутнє, роблячи кроки назустріч майбутньому, хай і не великі кроки.  Як знати? 

        І я впевнена, що проживши життя, висновки якісь тай можна робити, а говорити, що жити насправді легко, аж ніяк!

   Маленькі епізоди. Лічені хвилини насолоди... Приємні враження ... от, що залишають після себе перегляди маленьких історій, зібраних у декілька хвилин. Епізоди можуть бути як і філософськими, так і романтичними, драматичними, ну як життя... Але завжди, завжди після закінчення розповідей, замислююся, придумую історію після... Фільм так не скаже... 

    Короткомражкою захопилася недавно, коли на одному з своїх улюблених пошукових сайтів фільмів натрапила на такий розділ... Захопило, зацікавило... Не даремно, ражду усім... Сподобався мультик " День і ніч ", та чого варта тільки збірка  "Місто закоханих", у яку входять кілька романтичних історій, та фільм "Знаки" переглядала б і переглядала б =))...

    Весна, після білого холодного снігу, та зимової сірості, асоціюється з чимось яскравим і кольоровим, сонцем, першими квітами: проліски, підсніжники, тюльпани... Тюльпан- квітка Голандії, і нехай я яра фанатка білих ромашок, тюльпани  також не перестають вражати свою красою, особливо у період іх цвітіння. Символ гордості, ніжності і кохання – тюльпан...  відноситься до сімейства лілейних, так що не дивно, що ця квітка має настільки благородний вигляд.

    Вже 2 тижні минає, як цвітуть тюльпани коло мого дому. Червоні, червоно-жовті, піоновидні, і 1 бахромчастий... Цікаві вони, живі, коли настає ранок, вони розкриваються, тягнуться квітами до сонця, а ввечері, закриваються пелюстками на спочинок...

     Тому цьогоріч навіть рука не піднялася зрізати хоч один і поставити у вазу.  Сьогодні задивилася на них і виникло неймовірне бажання, зайнятися вирощенням різних сортів. З усіх кольорів цих квітів мені до душі саме жовтий колір, і цікаво було б білий колір спостерігати (білих тюльпанів ще ніколи не бачила), а взагалі хочеться різних-різних, на високій стеблині. Хочеться  рожевих, рудих, насичено червоного кольору і багато-багато бахромчатих... Шкода тільки, що цвітуть не довго.

Читать дальше...

   Сьогодні відзначає свій День народження, чудова людина, прекрасна дівчина, активний Хайблогер - _encat_ !

      Бажаю, тобі, всього приємного, світлого, чистого, яскравого, веселого! Будь завжди в хорошому настрої, в такому, як при наших зустрічах :-)! Вір у свої сили, ти завжди зумієш знайти вихід із ситуацї, бажаю від життя отримувати тільки приємні емоції. Нехай всі твої мрії, бажаня та задуми втіляться у реальність. Щоб у твоєму серці завжди палало полум"я кохання! А ще вірності... вірності від коханої людини, від друзів та близькиих... 

     Гарного тобі свята, незабутніх вражень, багато квітів і сонця! Нехай сьогодні ти почуєш все  на, що ти сподіваєшся ;-)...